Континуум (9)
Едвард дивиться на мене так, як дивляться на дітей, що запізнюються на сніданок. Зі столової доноситься аромат випічки, і я точно знаю, що це мій улюблений м’ясний пиріг. Звідки знаю? Загадка. Але знаю напевне, і мої сподівання побачити цей кухарський шедевр у виконанні Едварда справджуються. Поки я доходжу до столу на моїй тарілці вже парує добрячий шматок пирога і лежить гірка овочевого салату. Все як я люблю. Я всміхаюсь Едварду і шукаю поглядом склянку з мінералкою, яка миттєво з’являється поруч. Мене вже це не дивує. Дивує те, як швидко я звикаю до незвичного.
Едвард не сідає за стіл, а продовжує своє чаклунство біля плити. Мабуть буде ще й солодке. Коли тарілка стає пустою, її місце займає інша з вишневим тістечком, біля якої виникає прозорий чайник з фруктовим чаєм всередині і прозора чашка. Це теж моє вподобання, я віддаю перевагу скляним чашкам, щоб милуватися кольором напою. Мабуть, Едвард знає про мене все і ще трішки. Їсти мовчки не в моїх правилах, хоча після візиту Рейні мої думки настільки хаотичні, що я не знаю, якій віддати перевагу, так багато про що є сенс спитати у Едварда, спина якого майже промовляє про очікування від мене запитань. І я витягую з купи питань перше-ліпше.
- Скажи, Едварде, а чому я була в шлюбі аж двічі? Мої чоловіки мене кидають чи вмирають?
-
Насправді я навіть не знаю, чому я питаю саме про це, хоча можна було задати більш цікаве і, головне, потрібне питання. Едвард, не повертаючись до мене обличчям, відповідає так, як відмахуються від нав’язливих питань дитини.
- Ви б були у шлюбі набагато більше разів, міледі, якби доля цього забажала.
Отакої! Невже я настільки легковажна? Наступне питання не злітає з моїх вуст, але Едвард продовжує.
- Перший раз ви просто закохалися, але це було не справжнє кохання а експеримент, на вас випробували старовинний артефакт.
- Я була піддослідною мишою?
- Так. Це було жахливо. З обох сторін.
- Це як? Миша загризла експериментатора?
Мені стало смішно, але я куснула тістечко, а сміятися з тістечком в роті було більш ніж незручно, тому я просто посміхнулась , очікуючи відповідь Едварда.
- Ви вчинили, мабуть, гірше, бо застосували закляття, яке не можна зняти, і містер Фарел Фелан був приречений все життя провести в муках нерозділеного кохання. А далі сталося те, що затьмарило взагалі все попереднє.
Я ковтаю шматочок тістечка, щоб не вдавитися ним від сміху, і, наливаючи в чашку чай, питаю:
- Що ж може бути ще жахливішим?
- Ви пішли в Башту, до Таера, і обміняли свій час на те, щоб з Фарела зняли закляття.
- Що я обміняла? Який час?
-
Едвард зітхає і дивиться на мене, як на хвору або на людину, яка тільки-но прокинулась від літаргії. Хоча я дійсно, мабуть, недалеко відійшла саме від такого стану, бо ніякого Таера я не згадую, як і ім’я Фарел Фелан мені ні про що не каже.
- Час свого життя. Таер так грається, я вам нагадаю, що у нього можна замовити виконання бажання, але за це володар башти забирає час. Взяв і ваш. Ви вийшли звідти майже наприкінці свого життя, тобто дуже старою.
- Едвард, не смішіть мене, я ж дивилася в дзеркало у передпокої. Мабуть хтось повернув мені мій час, або ваш Таер просто схибив , роблячи цей фокус.
- Ви праві, вам дуже повезло, Генріх не міг залишити вас у тому стані, і він вас врятував.
Я роблю великий ковток гарячого і дуже смачного чаю і перепитую:
- Так це він повернув мені мій час?
- Ні, з Таером так не працює. Генріху прийшлося обміняти ваш час на свій. Він би і не умовив Таера, але хто не забажає мати ще одну вічність у загашнику?
-
Оце так. Вбивця моєї матері врятував моє життя. Я відсуваю пусту чашку і додаю:
- Виявляється мій добрий друг Генріх багата людина, якщо може розрахуватись вічністю.
Едард повертається до мане, тримаючи в руках невеличку тацю з фруктами.
- Як і будь-який вампір, міледі
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
