Головна сторінка

Ласкаво просимо у Вікіджерела,

вільну бібліотеку!

Зараз у Вікіджерелах 531 681 сторінка, 137 078 книжок, творів, документів та інших текстів, 1918 авторів та авторок.

Календар

15 лютого

1833 — помер Микола Гнєдич, український письменник, театральний діяч
1886 — народився Євген Преображенський, радянський партійний діяч, економіст, соціолог
1900 — народився Антон Козаченко, український історик, бібліограф, книгознавець
1905 — помер Льюїс Воллес, американський громадсько-політичний діяч і письменник
2000 — помер Володимир Гаврилюк, український поет, художник

Вибрана проза

Циган. (Джерзі Ситі, 1917) Пантелеймон Куліш
… Прокинувшись на другий день, циган як глянув, так і зомлїв!… — „Де отсе я?… Куди се я забравсь?… Чи не в шинку? Так нї-ж бо: у шинку вікна не такі, та й стольцїв немає!… Ну, не дай Боже, та хто застане мене у сїх будинках! Адже-ж на менї й волося не зоставлють, — скажуть, що я прийшов красти! От-же коли прийшло на мою голову лихо!” Тільки що се сказав, аж ось двери — рип! і увійшов якийсь синєкаптанник. — „Добродїю!?” каже до його циган: „коли я зайшов сюди красти, або чого другого, то от чорна земля, щоб я іще почорнїшав! Щоб менї і руки й ноги повсихали! Щоб я зараз сказив ся! Щоб я сьвіту божого не побачив, коли я знаю, де я і що, куди отсе я зайшов!…” „Що се ви, пане?” каже добродїй. „Чого се ви так божитесь?” — „Який же я пан? Я не пан, а циган!” „Господь з вами, пане! Що отсе вам приснилось? Чи ви-ж таки на цигана походили?” — „Що за мара така?” думає циган. „Чоловіче добрий!” каже. „Годї тобі глузувати! Виведи тільки мене із сїх хат, так я твого й панства не хочу; та знайди менї мій бриль та свитку”. „Та що бо отсе ви менї кажете, пане? Як би я посьмів над вами глузувати? Нате лишень одягайтесь, та ось принесу вам чаю”. — „Що за диво?” думає циган. „Справдї він до мене так говорить, як до пана. Надїну вже, так і буть, сей жупан: що буде, то буде”. Аж ось несуть йому чаю, — він пє; дають люльку, — він і люльку тягне; дають поросятини, — їсть він і поросятину. А потім знов чаю, а потім знов ковбас та поросятини, так що аж живіт йому обдуло!

читати далі…

Вибрана поезія

Іван Франко

Зівяле листя. (Львів, 1922)

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них мов зарево червоне
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В життю ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В життю мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами,
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.