Перш, ніж інформаційне поле захопили соцмережі та месенжери, новини у НаУКМА поширювались на великій перерві на плацу на білих аркушах А4. Вісники, газети, діаріуші — саме з них університетська спільнота обговорювала культурне та суспільне життя.  

Погортати такі видання тепер можна не лише в бібліотеці, але й онлайн. В інституційному репозитарії вже доступно  чимало примірників, які ми згуртували в Колекцію університетської та студентської періодики. 

Серед них, зокрема, студентська газета «Міст» — одне з найперших видань відродженої Академії про актуальні події та академічне життя в НаУКМА. Видавець: Студентське братство Університету «Києво-Могилянська академія», з №4 – мистецько-інформаційне студентське товариство студентського Братства. Головна редакторка: Олександра Заярна. 

«Могилянські джерела» — багатосторінкове видання про події та діяльність університету, засноване відповідно до Розпорядження президента НаУКМА №11 від 15 лютого 2000 року. За чотири роки вийшло 8 номерів.  

«Академічна панорама» — теж  загальноуніверситетське видання про події в університеті та країні, яке виходило з 1997 по 2010 рік. Відповідав за випуск Відділ зв’язків з громадськістю НаУКМА.  

«Діаріуш» — щоденник президента НаУКМА В.С. Брюховецького з записами подій, зустрічей, нарад та роздумами автора. Всього вийшло 6 номерів у 2002 році. Подейкують, що його верстав сам Вячеслав Степанович. 

До 30-річчя відновленої Академії в електронний архів долучили ще одну могилянську газету – «Майдан Могилянка»! 

Перший номер «Майдану Могилянки» вийшов друком 4 листопада 2002 року, і до лютого 2006 встигли з’явитися 75 номерів. Ось де тренувалися полемісти, аналітики і оглядачі культурних та політичних подій! 

Попри те, що більшість авторів ховалися за псевдонімами, що дозволяли зберігати незалежність, вдалося відшукати і справжні імена. На сторінках «Майдану Могилянки» публікувалися Микола Ковальчук, книжковий дизайнер, що працював над книгами видавництв «Комора», «ArtHuss», «Yakaboo Publishing»; Володимир Стецик, економіст, віцепрезидент з бізнес-освіти Київської школи економіки; Ростислав Семків, письменник, директор видавництва «Смолоскип», доцент кафедри літературознавства НаУКМА; Олексій Курінний, відомий український політолог, та інші. 

Що ж стосується рубрик, то тут «Майдан Могилянка» навчався у старших колег і пропонував спорт, рекламу, культуру, місцеві події та «закордонну» політику, короткі інформаційні блоки, було тут і місце для віршів. 

У рубриці «Культура» згадували зокрема таку історичну подію, як презентація трилогії Сергія Оксеника «Лісом, небом, водою». Сергій Іванюк, викладач курсу літературної творчості, «…дуже правдиву історію розповів про те, як текст [цієї] книги до нього втрапив (текст лежав у старій машині часу), як він його розшифровував, перекладав та ще багато цікавих подробиць» (№ 63, 22 лютня 2005 р.). 

Рубрика «СпІрт» звітувала про шахові чи футбольні змагання, а одного разу висвітлила перемогу Романа Телешуна, студента-філософа з НаУКМА, у Першості України з національного рукопашу «Спас», який здобув золото. Завершується новина так: «Тепер Роман відпочиває та готується в бібліотеці – на носі сесія» (№ 49, 2 червня 2004 р.). Місцеві новини включали майстер-класи Олексія Когана для могилянців, конкурс «Містер Академія», святкування Дня ФЕН-у, появу сайту в Центру працевлаштування та інше.  

Газета змінювала формат з двох сторінок до повноцінних чотирьох і навіть шести, зміщувала акценти із загальноукраїнських політичних подій до внутрішньої агітації (фраза «Повертайте підноси!» нагадує про те, що могилянці залишалися ввічливими навіть у їдальні), співпрацювала з онлайн порталом Bo.Net, відзначала дні народження редакторів і говорила мовою, близькою читачеві, про проблеми, які справді були на часі. 

Отож, «Майдан Могилянка» — одна з цікавих і важливих сторінок історії розвитку могилянської преси. Видання стало засобом комунікації спільноти і протрималося більше трьох з половиною років. Ми раді, що завдяки роботі фахівців бібліотеки архів видання відтепер доступний онлайн за лінком. 

Також нагадуємо, що збереження Могилянської історії — справа усіх могилянців, якщо ви маєте у себе вдома примірники студентського самвидаву чи іншої могилянської періодики, з радістю приймемо їх від вас в дар або позичимо на сканування для цифрової колекції. 

Дивіться також:

• Колекція «Університетська та студентська періодика» в інституційному репозитарії eKMAIR.  

• Виставка університетської і студентської періодики у Віртуальному музеї Києво-Могилянської академії. 

Матеріал готували: Олександра Листопад, Ганна Хроболова, Юлія Юрович. 

2 січня 2021 року виповниться 95 років українській поетесі, літературознавиці й перекладачці Вірі Вовк. Народилася в Україні, побувала в Німеччині, Сполучених Штатах, а постійно мешкає в Бразилії. “Вовк” не зовсім псевдонім, а справжнє прізвище її діда по-батькові. Пані Віра вбирала в себе нові світи й знання, міцно тримаючись за своє коріння.

Віра Вовк зібрала цікаву бібліотечну і мистецьку колекції. 1997 року вона передала до Могилянської бібліотеки перші 80 книжок. На сьогодні налічується вже понад 4600 примірників друкованих видань у іменній колекції письменниці у Києво-Могилянській академії, де вони доступні дослідникам, викладачам і студентам.

Що увійшло до книгозбірні Віри Вовк у НаУКМА? Передусім це твори самої письменниці, також великий масив літератури португальською, німецькою, англійською, французькою, польською, чеською, словенською, грецькою й іншими мовами. Першими книгами, які надійшли до Бібліотеки НаУКМА, були переклади класичної української літератури – Г. Сковороди, Т. Шевченка, Л. Українки. Всередині переданих примірників – екслібриси письменниці у червоному й чорному кольорах.

З літа 2017 року Віра Вовк передає до НаУКМА мистецьку колекцію, яка на сьогодні нараховує понад 650 предметів. Мистецька колекція частково представлена в приміщенні Бібліотеки рідкісних і цінних книг та на додатковій експозиції.

Українська частина колекції включає збірку творів народного мистецтва, зокрема опішнянську та гуцульську кераміку, гуцульські писанки, дерев’яні декоративні та побутові предмети, вишивки, ткацтво першої третини ХХ ст.

• 

• 

• 

Підбірка містить твори релігійного характеру: ікони, хрести, статуетки.

Мистецька колекція різноманітна за походженням – є роботи з України, Бразилії, Мексики, Перу, Німеччини, Іспанії, Італії, Португалії, Данії, Йорданії, Тунісу, Марокко, Єгипту, Туреччини, Китаю, Тибету, Японії, Індії, Нікарагуа, Сенегалу. Як стверджують наші колеги, професійне мистецтво представлено творами Любослава Гуцалюка, Юрія Кульчицького, Галини Севрук, Зої Лісовської, Опанаса Заливахи, Михайла Мороза, Мирослава Радиша.

• 

• 

• 

• 

Більше про мистецьку колекцію Віри Вовк можна прочитати на нашому сайті.

Варто згадати також архівну колекцію, до якої увійшли 145 справ, а в них – творчі матеріали письменниці, окремі матеріали до її біографії, епістолярій, зібрані творчі та біографічні матеріали інших осіб, образотворчі матеріали.

Пані Віра бувала в Бібліотеці НаУКМА в попередні роки, що надало змогу точніше визначити походження деяких матеріалів з мистецької колекції, а також принесло втіху колективу бібліотеки від особистої зустрічі з письменницею. Сподіваємось, що українські дослідники зможуть гідно оцінити внесок Віри Вовк у збереження друкованих творів і творів мистецтва, а вона сама ще неодноразово відвідає Україну.

Як автографи тисяч молодих українців, які в середині минулого сторіччя оселились за межами батьківщини потрапили до Могилянки, і як можна пошукати серед них своїх родичів, визначних особистостей і просто цікавих людей, у нашому дописі.

Війни початку 20 століття, як відомо, спричинили велику хвилю еміграції, в тому числі українців. Серед них було чимало викладачів, науковців, а також численне студентство. На чужині вони намагались продовжувати здобувати освіту та навчатись: у Польщі, Чехословаччині, Німеччині з’являлись школи, народні університети, спортивні клуби, бібліотеки, читальні, хори, театральні гуртки. Першим осередком перших вищих українських шкіл стала Прага — у 1921 році тут засновано Український вільний університет, у 1922 році Українську господарську академію, у 1945 у Німеччині створено Українську вільну академію наук, з 1951 року розпочало роботу Наукове товариство Шевченка у Європі.

Архів та видання однієї з таких освітніх установ так званої празької еміграції, а саме Українського технічно-господарського інституту — спадкоємця і продовжувача навчальної та дослідної діяльності Української господарської академії, у 2007 році було передано Науковій бібліотеці НаУКМА. Документи охоплюють період діяльності інституту на території Німеччини після Другої світової війни та до його ліквідації наприкінці 20 сторіччя. Зауважимо, в останні десятиліття існування вже не був освітнім закладом, а здебільшого науковим осередком та точкою наукових і особистісних контактів його “абсольвентів”. Інститут у історичних довідках про свою історію, споріднював себе зі старою Києво-Могилянською академією та її традиціями, то ж не дивно, що документальний та книжковий масив, що зберігається в установі, було передано нам.

Отже, Український технічно-господарський інститут було засновано 12 листопада 1932 року як підрозділ, відповідальний за організацію заочного навчання у структурі Української господарської академії, що діяла з 1922 року у Подебрадах (Чехословацька Республіка). Після ліквідації академії у 1935 році, Інститут продовжив функціонувати як самостійний освітній заклад, що пропонував різні фахові курси, а після закінчення другої світової – як вищий навчальний заклад. Відповідно до Регуляміну 1945 року Український технічно-господарський інститут мав своїм завданням «бути вогнищем наукового і культурного поступу для Українського Народу, дати студійникам можливість набути докладні теоретичні та практичні знання і підготувати їх як до самостійних наукових досліджень, так і для творчої технічної чинности, дати практичні знання і відомості ширшим колам українського громадянства».

12 червня 1945 року американська адміністрація надала дозвіл на розгортання роботи Інституту у баварських містечках, біля яких були табори переміщених українців, а у 1951 році відбувається його останнє переміщення — до Мюнхена. Не дивлячись на великі труднощі, втрату майже всієї документації, було відновлено навчання спочатку на трьох факультетах, а з реорганізацією відділів їх стало п’ять: аграномічно-лісовий, інженерно-будівельний, економічний, ветеринарно-медичний і фармацевтичний.

У період 1945-52 роках Інститутом було прийнято на навчання або іматрикульовано 1290 студентів, з яких завершили навчання з дипломами 307 (агрономи, лісівники, інженери-будівельники, ветеринарні лікарі, фармацевти, хіміки, економісти). Спеціальні іспитові комісії проводили докторські іспити та приймали до захисту докторські дисертації. За цей же період дипломи докторів наук отримало 24 особи. Окрім денного чи термінологією того часу аудиторного навчання, існував сектор заочного навчання. Заочники могли виписати собі за кілька німецьких марок лекції та підручники. Повноцінних підручників не було, курси лекцій тиражувались циклостилем. УТГІ також надавав можливість українським емігрантам завершити перервану середню освіту і отримати атестат. По закінченню студій у школах і курсах інституту учні отримували свідоцтва про набутий фах.

Наприкінці 1940-х років потік охочих отримати освіту в Інституті значно зменшився, адже хвиля еміграції викладачів та студентів з повоєнної Європи до Сполучених Штатів Америки, Канади та інших країн призвела до згортання на початку 1950-х років денного та заочного навчання. З початку 1960-х рр. УТГІ остаточно перетворюється на науковий інститут, зосереджується на організації наукових конференцій, короткотермінових курсів лекцій, видавничій діяльності. У поодиноких випадках УТГІ надавав змогу скласти іспити та отримати диплом студентам, що виїхали з Німеччини, але прослухали всі необхідні курси.

Матеріали переданого архіву охоплюють весь цей більш ніж 55-річний період функціонування фондоутворювача. Тут є різні організаційні документи Інституту, особові документи викладачів та професури, а головне чимало справ — це документи студентів і докторантів УТГІ, а також курсантів заочної школи Інституту.

В Інституті сумлінно зберігали протягом понад півстоліття документи студентів як тих, що завершили навчання і тих, хто навчався протягом нетривалого часу. Тут є документи 400 випускників та докторантів: їхні заяви на вступ, життєписи, документи, що посвідчують отримання середньої освіти, залікові книжки, інколи дипломні роботи, фотографії, листування з ректоратом та деканатом.

Але студентів, які хотіли навчатися або навчалися протягом нетривалого періоду було набагато більше і від них теж залишились прохання на зарахування на навчання, інколи життєписи, копії свідоцтв про середню освіту, фотографії. Всього таких заяв ми виявили 2313 і це ті автографи, про які ми згадали на початку. Перелік цих прізвищ, створений вже за допомогою студентів НаУКМА, доступний онлайн (див. сторінки 29-79), звичайним пошуком у документі кожен може перевірити, чи немає серед них  потрібного прізвища — і, можливо, віднайти своїх родичів і дізнатися, ким вони прагнули стати й що для цього робили в драматичних повоєнних обставинах. Дослідники ж історії української еміграції, освіти та науки мають можливість вивчати ще одну сторінку нашої історії та культури через призму діяльності одного з закордонних українських науково-освітніх центрів, а також відкривати сучасникам імена, долі і здобутки представників української інтелектуальної еліти другої половини 20 століття.

Підготувала Хроболова А.

Див. також:

• Cторінка з архівними описами в еKMAIR
• «Це було у Мюнхені…»: відео презентації архівного фонду «Український технічно-господарський інститут” на конференцї «Наукова комунікація в цифрову епоху», НаУКМА 

На початку червня 2019-го до Могилянської бібліотеки прибув дарунок. Родина чоловіка похилого віку привезла книжки з його домашньої підбірки. Ним виявився Леонід Миколайович Іваненко – науковець, що стояв біля витоків української кібернетики. Коли ми почитали його біографію, з’ясувалося, що зацікавлення у мові та досвід роботи інженером-програмістом Інституту математики української Академії наук дозволили Леоніду Миколайовичу брати активну участь у розробленні комп’ютерних стандартів на українську абетку. А ще він, математик, розповідав телеглядачам УТ-1 про український правопис та вів колонку у газеті з роздумами про українську мову та культуру. І ось книжки, які він читав, стояли у відділі комплектування, зв’язані у стоси. Серед класичних творів, звичних у родинних бібліотеках радянських часів, кожна з нас могла відшукати своє. Двома пальцями ставимо на долоню мініатюрну збірку віршів, обережно здмухуємо пил з видань 1917-1927 років, обмінюємось думками, що було б, якби трамвай з цієї ось мапи досі гримів під вікнами 9-го корпусу набережною, і чи був би популярним серед могилянських студентів…

Машинопис «Історія Києва: бібліографічний покажчик» 17.5.58

Пожовклі сторінки, набрані на друкарській машинці 1958-го року, містять перелік книжок з історії Києва, більшість із них – минулого, ще 19-го століття. Окремі розділи цієї бібліографії присвячені Київській духовній академії. У них зустрічаємо і «Акты и документы, относящиеся к Киевской духовной академии» з передмовою Ф. Тітова, і «История Киевской духовной академии» В. Аскоченського.

Микола Голубець «Українське мистецтво: вступ до історії». – Львів – Київ, 1918. Її автор – один із засновників Асоціації незалежних українських митців, що діяла в 30-х рр. 20-го століття у Львові. Читати далі →