gingeriana

Колись я вже робив таку добірку, але підзабив з часом. Але подорожую снах я знов більше ніж наяву, тож хай це залишиться тут.

1) Маріуполь, декілька разів, постійно кошмари. Жоден з них я не міг запам'ятати. Після пробудження залишається тільки увідомлення, що я знову там був, і там коїлось щось жахливе.

2) Італія. Зовсім іного типу сон. Ніби я щойно приїхав туди з вінницьким тур-клубом «Бідняжка», заселився в окремий номер у готелі в якомусь маленькому містечку та взявся за планування – у програмі було кілька вільних днів, а я примітив кілька цікавих міст поблизу (після пробудження зміг не забути лише Перуджу).

Прокидатися після такого й усвідомлювати, що я не в Італії, хуйово, м'яко кажучи, гівняний настрій після такого тримався весь день. Особливо коли я подивився фото Перуджі в інтернеті.

3) Херсон. У снах я все фотографую, як і в реальності, а от у цьому сні я малював – потрібно було зобразити на папері місцевий театр, і в мене ще й непогано виходило. Знати би тільки, навіщо я це робив. До речі, мій мозок узяв за прототип цілком реальну будівлю (ось цю), яку я бачив у свій приїзд у 2020 році. Тільки звісно ж, ніякий це не театр.

4) Грузія. А тут все було знову добре (з неприємним пробудженням у цю срану реальність після такого сну). Ми з дружиною опинилися у якомусь готелі на узвишші, від якого вниз до моря спускалася крута довга стежка, а якщо лінь іти вниз, то при готелі передбачено басейн. Гадки не маю, чи є щось подібне у справжній Грузії, думаю, що навряд. На півдорозі до моря над стежкою стояв багатоквартирний будинок в якомусь циганському стилі, що для мого мозку, певно, характеризує хаотичну сучасну архітектуру цієї країни.

Хоча я обожнюю грузинську кухню, в реальному житті мене в саму Грузію ніколи не тягнуло. Ще задовго до того, як їхня влада плотно взяла рускій хуй собі до рота.

5) Кривий Ріг (зате який). Довжелезний сон, в кінці якого я спостерігав небесні явища за мікрорайоном, де живуть батьки, і чого там тільки не було. І величезний червоний місяць, і північне сяйво, і неймовірних кольорів хмари, які на додачу підсвічував найближчий ТРЦ, чомусь показуючи на небі голограми китайських ієрогліфів. З одного боку я бачив, що по годиннику залишилось 10 хв до початку комендантської, з іншого – не міг відірватися від тієї краси.

Уже прокинувшись, я зрозумів, що перед цим була ще денна частина сну, де я старанно вкалував на батьківській-таки дачі, і якась бабця підкралася з вулиці й почала бити мене палицею, бо прийняла за крадія. А ще перед цим, як пригадалося, я пробував три різні види канабісу (також уві сні, стоп, стоп, не дзвоніть копам). Цим принаймні можна пояснити й моє заповзяття до дачної роботи, яку я ніколи не любив, і незвичайне небо:) Незважаючи на наркоманський підтекст, саме місто (дача і район батьківського дому) виглядали вкрай реалістично.

6) Бершадь, Вінницька обл. Сутінкове місто в моєму сні нічого спільного зі справжнім не мало. І в жопу логіку: хоча мені там треба було якось пробратися на автовокзал непомітно для тцк, я бігав вулицями і верещав «Бершадь, Бееершадь»! Порівняно з іншими райцентрами Вінниччини, це місто чомусь сниться мені найчастіше.

7) Якесь місто Курської народної республіки, лол. Наснилося за кілька днів після початку наступу наших. Може навіть сам Курськ, бо понад туманною сірою дорогою, якою ми йшли з дружиною у невідомому напрямку, тягнулися монотонні блоки багатоповерхівок. Ми зайшли у якусь держустанову на кшталт пошти, де на дверях висіла купа об'яв-агіток в їх пропагандистському стилі із приписами типу «Победа за нами, враг будет разбит», але органи, які те надрукували, були підписані саме як із КурНР, а не росії.

Але навіть звідти я найбільше запам'ятав птахів. Точно була величезна сіра ворона, розміром з лебедя. А ще сімейство грифів, двоє дорослих і маля, що тусили на землі в якомусь убогому дворі. Я почав фоткати пташеня, батьки кинулись на мене, а я лупив їх по головах, одного фотоапаратом, іншого лівою рукою. Не знаю, чим би це скінчилося, якби не задзвенів будильник.

8) Чечня. Там я опинився з напарником, якого після пробудження згадати не можу. Напарник десь спиздив два старовинних, легких і дуже гострих меча, які нам непомітно треба було винести з дивних безлюдних вуличок, що своїм видом більше нагадували Китай, ніж Чечню. Раптом звідкись вибіг, прости, Господи, Апті Алаудінов і кинувся на нас також з мечем. Зав'язалася бійка, у якій я, користуючись нашою чисельною перевагою, зніс мечем йому голову.

Сон закінчився хепі-ендом, у якому ми з напарником по черзі селфились з відрубаною головою. Словом, не дивіться «Гру престолів» перед сном, що я ще можу про це сказати.

9) Одного разу я напився і спонтанно заскочив у перший стрічний потяг, що привіз мене у Сарни. Настільки спонтанно, що в мене не було з собою речей і навіть взуття на ногах – благо, що літо, тож я пішов гуляти по Сарнах босий, правда, скоро десь намутив ношені кеди за 30 гривень.

Я не придумав нічого кращого, окрім як ходити точнісінько по тому ж маршруту, що і в реальності у 2019, до речі, місто виглядало майже як в реальності. Заодно я все хотів шукати потяг назад, хоч би будь-куди у Вінницьку область, пам'ятаючи про блок-пости на кордонах областей, та все щось відволікало. Зрештою, я побачив трійку заготовітєлєй і в самих Сарнах, від яких довелося ховатися в місцевому музеї-скансені. На цьому сон обірвався, розклад поїздів я так і не узнав.

10) Рижавка. Таке село дійсно існує недалеко від Вінниці, і біля нього навіть стоїть якась мітка у моєму навігаторі ще з початку ковідних часів, коли я готувався до виключно велосипедних вилазок навколо міста… коли це було так легко і доступно, ех.

Уві сні я приїхав туди таки на велосипеді. Спочатку відшукав добре побитий часом одноповерховий панський маєток з колонами у класичному стилі. Його наче як хтось щойно викупив, через що я боявся, що до нього закриють доступ. Далі забрався у хащі біля річки, де знайшов колоритні руїни, схожі на млин, про який нікому не було відомо.

Нарешті приїхав у центр села. У центрі виявилася велика й рівна зелена площа, де збиралося щось типу ярмарку з різними ятками по периметру. Оскільки я вже промелькався і місцеві недовірливо поглядували на мій фотоапарат, я пішов перекинутися кількома словами з сільським головою, з яким був особисто знайомим. Мене цікавило щось за ярмарком, щось таке, що перед тим, як його шукати, треба було збити пильність місцевих… Але що саме, я вже ніколи не довідаюсь.

Цікаво було б знати, чому мій мозок вибрав для мандрів саме це село, про яке я сам давно забув. А ще та точка у моєму навігаторі (уже наяву) виявилася штучним водоспадом, біля якого справді є старий млин. А в самій Рижавці хай і не збереглося панського маєтку, проте має залишитися господарський двір.

В цілому, то вийшло таке собі узагальнене віддзеркалення моїх колись масових мандрів по селах України, що дарували стільки позитивних емоцій, включаючи іноді навіть радість першовідкриття. Час від часу мені самому дивно, чому я досі не вийшов у вікно, давно усвідомивши, що більше такого ніколи не буде.

P.S. Список, можливо, буде доповнюватися.