(текст містить глорифікацію паління)
Щодо Йогансена я - чиста сторінка. До лютого 2026 я не читала і не слухала нічого ані з Йогансена, ані про Йогансена. Я навіть не думала, що то український поет.
Але коли до війни і холоду, до життя без води, світла і часто без зв'язку, до шахедів, крилатих та балістичних ракет (якого тільки лайна не побачиш у нашому небі!) додався ще зкацаплений батько-алкоголік, який сам живе у селі (де не бомблять, бо там немає великих ТЕС чи ЛЕП) і на початку снігів та морозів зажадав викинути нас з міської квартири (за яку ми, до речі, без боргів платимо і ще й йому до села продукти возимо, бо воно нестусне виростити навіть самосійку-зелень до яєшні), а саму квартиру продати, бо пенсії на горілку не вистачає...
отоді вже втримувати менталку стало важкенько.
Але світ дивує й дивуватиме.
Шукаю ото хоч щось собі на розраду і підкидає Ютьюб мені канал Romantic Robots
-
https://www.youtube.com/@RomanticRoboticІ на тому каналі штучний інтелект грає музику і співає ті вірші, які б без музики мені спокійно повз пройшли і нічого б не торкнулись.
Але там є музика. І там є "Весна".
Іду, поважний, похмурий, і мрію
Про щось — про поділ земельної ренти,
А навколо грають, пустують дурні весновії,
Сміються з мене, інтеліґента.О, так: про ренту можна так замріятись - не тільки весна, життя промине й не помітиш!
Став, стою...Угу, ти стоїш - а люди йдуть - вже вирізняєшся, вже помітний. Харків місто велике, людей багато, плин тротуарами бува щільний - а ти таки став, як острів.
Став, стою і думаю так приблизно:
— Вірю, зробимо вѐсну на світіНу, весна на тебе глянула, вже щось відчув.
Щось підходить близько, ніжноЩось - то, зрозуміло, жінка, але не просто як людина, а як явище, стихія, як фактор зміни життя:
— Товаришу, дозвольте прикурити!От тебе нерухомого-замріяного і помітили.
А Йогансен - красивий брюнет. У стилі Діна Вінчестера, ЯВРПЩЯ (якщо ви розумієте, про що я).
І якщо з тобою таким вже фліртують - так, ви вже разом робите ту весну на світі.
"І це є добре" (с)
*
І от все це мене, стару жінку, витягло якось з нашого суцільного божевілля.
Хоча треба визнати: спочатку враження настільки сильне, наче Йогансен не втримує твій дах, а тільки змінює напрямок його руху на більш приємний.
І більш прийнятний, до речі.
Краще вже їхати дахом через вірші, ніж через москвомовного батька, симпатика путіна, горілки та макаревича. Батька, що тверезим начитує лекції про справедливий кримський референдум, де висловилися люди, що хотіли голосувати за путіна і жить з ним. А по п'яні просто верещить дурним голосом про свою любов до котиків (в нього їх десять), як він з ними спить, які вони хороші і т.д.
Так, ці котики (на яких у мене алергія аж до астматичних нападів) сруть в його хаті на столах та шухлядах (не метафора), ссуть йому у сумки, взуття і на постіль, там же їбуться й народжують нових котів. Едем як він є.
*
Але є Йогансен. Виявляється, що в мене є Йогансен.
Гей, що солодким духом цигарки
Пихнув на мене старий робочийПідтверджую. Як людина, яка більш ніж чверть віку курила й кидала, знов курила і знову кидала - підтверджую: аромат нікотину, навіть чужого десь поруч (або - особливо чужого!) - солодкий. Солодкий, гіркий, звабливий і страшенно привабливий.
Наче воно не зима і не Харків,
А степ полинами пливе і лоскоче.Так, це полин і я хочу той полин. З Діном Вінчестером. У лютому. У місті. На грані зими і весни, як ото зараз.
І ми якось вийдемо.
*
А на канал гляньте, бо там не тільки "Весна". Там і пророче "Чи дійду до віку"(
https://www.youtube.com/watch?v=-D8qy3BKgAY). І прекрасна Одеса, куди ж без неї -
https://www.youtube.com/watch?v=bNDbgGnE5Wg *
Навряд я переживу того сєпара. Він все життя займався спортом і, на відміну від мене, має здорове серце. До того ж у мене стрімко погіршується зір і правим оком я вже взагалі не бачу. Кожного дня від мене йде світло - і помітно, як уходить і світ.
Але я - встигла. Встигла стати українкою, або усвідомити, що завжди нею була.
Чи з отих пір, коли мені бабуся (мати мого батька) розказувала про Голодомор 1931-1932, їй тоді було шість років і відбирали геть усе, аж до дитячих вбогих (бо це колгосп) речей... і тоді вона сіла зверху на свій одяг і сказала "Це моє!". Господи, як її тільки головою об стінку не жбурнули, бо ж навкруги робили ще й не таке...
Чи з отих пір, як у чорнобильське літо (1986) у моїх десять років ми з мамою верталися потягом з росії через Харківську (Харківську!) область - і як тільки перетнули кордон, до вагонів на всіх маленьких станціях почали заходити продавчині з корзинами ягід та фруктів (поки їхали росією - ніхто не заходив) і оце: "Та купляйте, вона ж вкусненька!".
І допомагають мені (до біса вчасно) вірші, написані сто років тому (1925), людиною на прізвище Йогансен.
Господи, збережи цю землю, бо коли й просити про таке, як не зараз.
https://youtu.be/pxbcDRGX5w0?si=JQ_w7QePRBurN_no![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
andrzejn
