posthum

Дванадцять років війни Росії з Україною, чотири роки загострення бойових дій.

На Осокорках тихо, у мене все гаразд.

Не буду щось там згадувати і казати пафосно. Якщо ми дожили до цієї точки, то доживемо й до перемоги. До неї вже значно ближче, ніж від початку цієї війни. Перемога буде.

andrzejn

На Осокорках тихо, у мене все гаразд.

Відлига. Ну, це березень, приморозки ще будуть, але ми пережили й цю зиму, як би там росіяни не намагались нас убити. Переживемо й падіння Росії.

Чекаю на перемогу.

andrzejn

Остання морозна ніч перед весняною відлигою. На ранок розпочалась тривога, спочатку збили ракети, потім дозбивали шахєди. Зараз на Осокорках тихо, у мене все гаразд. Тривога ще триває, живлення тримається.

Чекаю на перемогу.

andrzejn

На Осокорках тихо, у мене все гаразд.

Чекаю на перемогу.

andrzejn

На Осокорках тихо, у мене все гаразд. Весна наближається.

Чекаю на перемогу.

andrzejn

Сьогодні маю ювілей: двадцять років тому мені зненацька закортіло зняти важкі черевики і пройтись босоніж вулицею. Тоді теж був сніг, хоча й тепліше, біля нуля, тож я наважився пройти тільки кілька хвилин. Але відчуття мені сподобались, і наступного дня я пройшовся ще, і наступного, і далі, аж доки через два місяця не вийшов з дому босоніж і поїхав на "Єврокон 2006".

За ці двадцять років я взувався тільки в виняткових ситуаціях і в надмірні морози, як то оці січневі. Надихнув кількох людей на таке саме босоноге життя. Створив з друзями групу і водив людей на босі прогулянки Києвом. Продовжую. Шкодую лише про те, що не розпочав раніше :)

Як то кажуть, питайте. Про життя босоніж я знаю приблизно все.

Підбірка всілякої інформації про босоніжність, яку я зібрав за двадцять років: Життя босоніж

І група босих прогулянок, якій потрібні нові завзяті учасники: Київ та Україна босоніж